Від водія до офіцера

  Молодший лейтенант Андрій із позивним «Монах» прийшов у військо водієм, а став офіцером, для якого головне - виконати наказ і зберегти людей.

Рішення після Бучі

  Він долучився до лав 120-ї бригади у квітні 2022 року. Поштовхом стали кадри з Бучі - те, що неможливо було ані прийняти, ані забути. Завершивши справи в цивільному житті, Андрій змінив офіс на кабіну військового «Еталона» в автомобільній роті. Уже в травні 2022-го він брав активну участь у бойових діях на околицях Бахмута.

Про шлях і відповідальність

Ми поговорили з Андрієм про шлях від цивільного до командира, про довіру, відповідальність і те, як війна змінює людину.

Досвід із цивільного життя

- Андрію, Ви прийшли з бізнесу. Чи допомагає цей досвід зараз, коли під вашим командуванням - зенітний взвод?

   Безумовно. Кожен із нас спирається не лише на професійні навички, а на весь життєвий досвід. Директор СТО чи командир підрозділу - в основі завжди робота з людьми. Комунікабельність, рішучість і дипломатія - це інструменти з мирного життя, які зараз допомагають мені керувати взводом і виконувати завдання.

Про командирський стиль

- Ви вважаєте себе суворим командиром? Як будуєте стосунки з бійцями, які воюють уже не перший рік?

 Про мою суворість краще питати у взводу. Але я не прихильник постійно «виховувати» дорослих чоловіків. Більшість із них давно загартовані фронтом. Для мене важливо інше: донести суть кожної операції так, щоб ми діяли як один механізм - виконали завдання і зберегли життя.

Мотивація на війні

- Що є найкращою мотивацією для солдата в зоні бойових дій?

Особистий приклад. Коли командир іде разом зі своїм взводом, у хлопців не виникає думки, що їх відправляють «на смерть». Практично на кожне нове завдання я йду разом із ними. Це знімає страх і будує довіру.

Як змінює війна

- Як війна змінила Вас як людину?

Я став значно спокійнішим. Спочатку було важко, доводилося стримувати себе, бо робота з людьми - це завжди виклик. Але з часом приходить розуміння: головне - не довести свою правоту будь-якою ціною, а досягти результату. Те, що раніше викликало емоційний сплеск, зараз сприймається рівно.

Мрії про майбутнє

- Про що мріє командир у хвилини спокою?

Про перемогу і завершення цієї війни. Про те, щоб наші землі повернулися до нас максимально. І, звісно, про сильну армію в майбутньому - таку, щоб нікому й ніколи більше не спало на думку посягнути на Україну.

- І останнє: чому Ви тут?

Все просто: або я тут, або вони тут. А поки я тут - їх тут немає.