15 вересня я отримав SMS-повідомлення, що на відділення Укрпошти надійшов лист на адресу редакції. Його потрібно забрати.

В умовах воєнного часу функції кур'єра у нас «на громадських засадах» періодично виконує колишній директор.

Звертаюся до нього: з'їзди, забери, якщо можеш. Вікторович їде до найближчого відділення Укрпошти, куди зазвичай нам надходить кореспонденція. Але на місці з'ясовується, що лист знаходиться в іншому відділенні у протилежному кінці міста.

-Я туди не поїду, - каже Вікторович. - Занадто небезпечно.

***

Дійсно, пересуватися дорогами Краматорська – задоволення не з приємних. На автівки полюють fpv-дрони. 

Лише за 12 вересня зафіксовано три влучання по цивільних автомобілях – троє загиблих, четверо поранених. Трохи раніше, 23 серпня, за 100 метрів від дому внаслідок удару "Ланцетом" по автівці загинуло подружжя. Ольга та Павло Гринченки. Це, звісно, не всі випадки. Згідно з офіційними даними, щодня російські війська завдають по місту від шести до восьми ударів керованими авіабомбами та від п'яти до дванадцяти ударів - дронами.

Майже кожного дня гинуть і цивільні, й військові.

Якщо по цивільних існує бодай якась офіційна статистика, то по військових вона недоступна. І це зрозуміло. Але гинуть і ті, й інші.

Проїзд по місту на громадському транспорті - теж той іще квест. Через зруйновані мости автобуси зі Старого міста і в зворотному напрямку курсують через Ясногірку, Лазурний. Одна така поїздка, що до війни вкладалася у 15-20 хвилин, зараз може зайняти близько години, якщо без додаткових пригод.

- Останнього разу, коли я їхала 16-м маршрутом, по дорозі нам трапилася атакована дроном автівка. Загиблих було двоє. Одне тіло, без голови, лежало обабіч дороги, друге - прямо на дорозі. Щоб не наїхати на нього, водій був вимушений проявити вміння маневру. Метрів за тридцять від місця влучання, на зупинці - купа людей, - розповідає наша верстальниця.

Намагаюся вловити відтінки її інтонації і розумію, що вона більше захоплюється тонкощами маневру водія, ніж жахається ситуації на дорозі. Згадую, як до війни хтось із журналістів приносив у редакцію новину про трагічний випадок, від якої по черзі в шоці перебували сам кореспондент, потім відповідальна секретарка, верстальниця, коректорка… Сьогодні смерть – це буденність. День без трагедії – виняток.

***

Влада з одного боку закликає всіх до евакуації,  з другого - рапортує про підготовку до зими, мовляв,  тепло у квартирах може бути. Ключове слово – «може». А може й не бути. Комунальники – теж люди, і  їх у місті стає все менше. Буває, що і вони теж гинуть. Не виключено, що взимку не буде кому ліквідувати аварії. Про це влада теж попереджає. А значить, попереджені можуть залишитися чи виїхати під свою власну відповідальність.

У наявність тепла в оселях взимку віриться важко, адже вже сьогодні блага цивілізації стають частіше недоступні, ніж навпаки. Десь щезає вода, десь - мобільний зв’язок, десь - електроенергія… Останній номер «Технополіса» довелося доверстувати в одному з «пунктів незламності» - кілька діб не було ні світла, ні інтернету. Зарядні станції, що рятували раніше, «здохли».

Місто порожніє день у день. Його покидають і останні бізнеси, й звичайні люди. Хтось намагається врятувати речі, хтось - засоби виробництва. Вдається не завжди. Фури і вантажівки - теж об'єкти полювання для дронів. Сьогодні людина виїжджає з усім своїм скарбом, а завтра у фейсбуці звертається по допомогу, бо вантажівка, атакована дроном, ущент згоріла разом із речами і документами. 

Але незважаючи на те, пересуваєшся ти по місту, виїжджаєш з нього чи залишаєшся вдома, ти несамохіть граєш в кальмара, де призом стає не величезна грошова винагорода, а твоє життя. І в Краматорську станом на 14 вересня грати в кальмара офіційно залишаються близько 34 тисяч людей.

У цій грі правила начебто є, але сама вона влаштована так, що їхнє дотримання зовсім не гарантує того, що ти залишишся живим.

Можна обрати безпечніший маршрут. Можна не їхати туди, де вчора бачили дрони. Можна уважно дивитися в небо, прислухатися до незнайомих звуків, чекати, відкладати справи, змінювати плани.

Але проблема в тому, що правила цієї гри пишуть не ті, хто в неї грає.

І змінюють їх теж без попередження.

Тому люди продовжують жити так, як можуть. Їздять на роботу. Чекають автобусів. Ходять до магазинів. Бо життя, попри все, має одну дивну властивість – воно вперто намагається залишатися життям. Навіть тоді, коли правила гри стають дедалі більше схожими на можливість виживання.

***

Колись дорога з одного кінця Краматорська в інший була просто дорогою. Тепер це вже маршрут із невідомою кількістю перешкод. Тож, мабуть, Вікторович має рацію - лист може почекати. Тим паче, що на Укрпошті обіцяли перенаправити його з одного відділення на інше – те, що ближче до нас. 

-А листа, може, заберемо завтра, — каже Вікторович.

У цій грі головне — щоб завтра настало. Адже ще треба доставити примірники останнього накладу реалізаторам…

Довідково

"Гра в кальмара" — південнокорейський серіал про виживання, де люди беруть участь у змаганні заради величезного грошового призу. Той, хто програє у раунді, гине на місці.