Усна домовленість чи письмово оформлене волевиявлення: дві доступні у цивільних правовідносинах варіації укладення правочинів. Проте, коли та яку доцільно застосовувати, щоб угода була дійсною й мала юридичні гарантії.

Тож, словесна форма правочину є доречною у випадку коли:

- домовленість повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність;

- юридичній особі, що сплатила за товари та послуги на підставі усного правочину з другою стороною, видається документ, що підтверджує підставу сплати та суму одержаних грошових коштів;

- правочини на виконання договору, укладеного в письмовій формі, можуть за домовленістю сторін вчинятися усно, якщо це не суперечить договору або закону.

Взяти ж папір та детально викласти на ньому умови майбутнього договору доведеться у разі якщо це :

- правочини між юридичними особами;

- правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, які можуть повністю виконатися в момент укладання;

- правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян;

- інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма.

Варто зазначити, що нотаріальне посвідчення письмово укладених правочинів може бути, як добровільне, так й обов’язкове. Сторони можуть самостійно вирішити, що документ потребує підпису нотаріуса, а також є документи, котрі зобов’язують  громадян звернутися до фахівців юстиції. Останнє має місце при операціях з майном, що потребує державної реєстрації, зокрема, а також в інших випадках передбачених законом.