Проблема дискримінації звісно є поширеною, однак той факт, що суспільство все частіше говорить на подібні теми – доволі хороший знак. Адже обізнаність є підґрунтям запобігання й протидії будь-яким негативним випадкам.

Кожна людина, принаймні раз у своєму житті, незалежно від соціального статусу, рівня освіти чи інших чинників, стикалася з проявами дискримінації до себе чи була свідком подібного ставлення стосовно інших. Причини цього могли бути абсолютно різні: колір шкіри, вік чи, наприклад, зовнішність.

Разом з тим, часто дискримінація стосується не окремої людини, а певних груп осіб, які опинилися у більш складних життєвих обставинах порівняно з рештою населення. Тут, до прикладу, може йти мова про ромів, які недостатньо інтегровані в суспільство і, як наслідок – низка супутніх проблем (паспортизація, отримання медичних, освітніх послуг тощо).

Тоді влада може вживати певні дії для вирівнювання ситуації. Їх іноді помилково можуть називати «позитивна дискримінація», проте більш доречно все ж говорити «позитивні дії». Які ж заходи може включати дане явище? Зокрема це можуть бути інформаційні програми, нові або перерозподілені ресурси, цільовий прийом на роботу, система квот тощо.

Закон України «Про засади запобігання та протидії дискримінації» визначає його як спеціальні тимчасові заходи, що мають правомірну, об'єктивно обґрунтовану мету, спрямовану на усунення юридичної чи фактичної нерівності у можливостях для особи та/або групи осіб реалізовувати на рівних підставах права і свободи, надані їм Конституцією і законами України.

Відтак, основний принцип таких дій – тимчасовість, адже коли ситуація, заради якої вони були застосовані, покращується, потреби в них більше немає. Позитивні дії покликані компенсувати шкоду, заподіяну навіть неумисною дискримінацією.